Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Видача довіреності без укладення письмового договору доручення не звільняє повіреного від обов’язку передати довірителю все одержане за такою довіреністю – ОП КЦС ВС

18 квітня 2024, 15:48

Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладення такого договору, і на такі правовідносини поширюється, зокрема, ст. 1006 ЦК України, яка визначає обов’язки повіреного передати довірителю все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Якщо між повіреним та довірителем немає домовленостей про встановлення строку передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення, передача має відбуватися негайно. При цьому довірителю не потрібно пред'являти вимогу, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України є винятком, що допускається ч. 2 ст. 530 ЦК України, яка регламентує строк виконання зобов'язання.

Такі висновки зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики у справі за позовом про стягнення грошових коштів.

Позивач вказував, що видав відповідачу нотаріально посвідчену довіреність, користуючись якою останній без його відома зняв з банківських рахунків усі належні йому кошти. Вважав, що відповідач зобов’язаний повернути йому вказані кошти на підставі ст. 1006 ЦК України, згідно з якою повірений зобов’язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову. Суди виходили з того, що між сторонами мали місце правовідносини представництва, однак такі виникли не з договору доручення, а на підставі довіреності, яка не містить обов’язку відповідача як повіреного передавати грошові кошти, звітувати та надавати підтверджуючі документи про це на вимогу довірителя. Доказів укладення сторонами договору доручення матеріали справи не містять, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статей 1000–1006 ЦК України, на які посилається позивач.

ОП КЦС ВС скасувала ухвалені судові рішення, передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробивши такі висновки про застосування норм права.

Глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі.

З урахуванням змісту ст. 244 ЦК України та принципу розумності довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника, необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов’язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва.

Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладення договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, ст. 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред'являти вимогу про передачу одержаного у зв'язку з виконанням доручення, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України є винятком, що допускається ч. 2 ст. 530 ЦК України.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що між сторонами виникли відносини представництва, однак не з договору доручення, а на підставі довіреності, яка не містить обов’язку відповідача як повіреного передавати грошові кошти, звітувати та надавати підтверджуючі документи про це на вимогу довірителя.

При новому розгляді судам необхідно врахувати висновки цієї постанови, відповідно до вимог процесуального закону дослідити доводи позивача про те, що відповідач йому коштів не повернув, як і доводи відповідача про те, що він ці кошти повернув.

Постанова Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18 (провадження № 61-5932сво22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118109072.

Верховний Суд